"ОКЕАНАМИ РІДНОЇ МОВИ"

 

   Любов до рідної мови і любов до Батьківщини — поняття нерозривні. Вони завжди жили в людських серцях і нерозлучні з тими, хто шанує історію та культуру свого народу. І справді, не було жодного видатного письменника, який не висловлював би любові до рідної мови, а також турботи про її долю. І справді, не було жодного поета, який би найбільшої надії не покладав на рідну мову. Це сталося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому, нерозривно пов’язаному з долею української мови.

   Мова – це душа людей. З перших днів свого існування дитина чує від матері рідну мову, а потім, подорослішавши, повторює перші ласкаві слова. Це, звісно, ​​ті самі слова, які молода мама, вимовляла над колискою. Ці слова наповнені відчуттям квіткового нектару.

   Мелодійна і неповторна українська мова увібрала в собі шум лісів, полів, річок і морів нашого краю. Слова нашої мови переплітаються з вишнею, барвниками, калиною.

   Традиція української мови сягає ще княжих часів. За часів Київської Русі наше слово повною мірою звучало на державному рівні. Потім були школи, друкарні, які видавали не лише духовні праці, а й підручники, наукові дисертації та інше.Всі надбання збережені в бібліотеках України та за її межами. Письменники та поети відтворювали любов до рідної мови в своїх працях.

Володимир Сосюра  писав про державну мову України:

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

   Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.