четвер, 16 червня 2022 р.

«Через прекрасне в природі до прекрасного в людині»

 

   Краса – це радість нашого життя. Людина стала Людиною тому, що побачила глибину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої зорі, прозорий серпанок степових просторів, багряний захід перед вітряним днем, тріпотіння марева над обрієм, сині тіні в заметах березневого снігу, журавлину зграю в блакитному небі, відблиск сонця в міріадах крапель ранкової роси, сірі нитки дощу в хмарний день, фіолетову хмару на бузковому кущі, ніжну стеблинку та блакитний дзвіночок проліска – побачила і, здивована, пішла землею, створюючи нову красу.



 Перед людиною відкрилася радість життя тому, що вона почула шепіт листя і пісню коника, дзюрчання весняного струмочка і переливи срібних дзвіночків жайворонка в гарячому літньому небі, шелест сніжинок і стогін хуртовини, ласкавий плескіт хвилі й урочисту тишу ночі – почула і, затамувавши подих, слухає сотні й тисячі років чудову музику життя. Адже, через прекрасне в природі  відкривається прекрасне почуття в людині.




   Краса – один із струмочків, що живлять доброту, сердечність, любов. Замилування кущем шипшини на якому палають червоні ягоди й помаранчеве листя, маленьким кленом і стрункою яблунькою з кількома жовтими листочками, кущем помідорів, обпаленим першим нічним подихом заморозку,- все це пробуджує в серцях ласкаве, доброзичливе, турботливе ставлення до живого й красивого . Особливо, дитина співчуває рослинам, які готуються до зими. Вони стають для неї живими  істотами, яким буде холодно під пронизливими вітрами. Хочеться захистити рослину від холоду. Коли ми вкриваємо на зиму троянди й виноград – це щира турбота про красу, а не просто виконання обов’язків. 



В цьому великий сенс у тому, щоб відчувати, переживати, усвідомити велику таємницю пробудження життя в природі.




   Перші весняні квіти і бруньки , що рокрилися, перші ніжні стрілочки трави , перший метелик, перше кумкання жаби, перша ластівка, перший грім, перша весняна купіль горобця - усе це краса. Краса природи безмежна. І що глибше письменники одухотворялись цією красою, то сильніше прагнули творити прекрасне, прекрасні шедеври. А цвітіння саду – справжнє свято . Сади, що милують око, які розлилися білими, рожевими, фіолетовими, помаранчевими хвилями, немовби би пливуть, слухаючи бджолину арфу. Не можна довго спати, треба прокидатися на світанку, бо можна проспати красу, бо до схід сонця перші промені засвічуються на квітах, рясно вкритих краплями роси. 



Це дивовижна гра кольорів і відтінків, і якщо дитина, затамувавши подих, милується цією красою, вона не буде черствою, байдужою, бездушною людиною. Прекрасне почуття краси в людині відкриває Богом створена природа.

   Духовне багатство, набуте завдяки замилування красою ми розвиваємо і збагачуємо у праці. Адже, через прекрасне в природі до прекрасного в людині.

  Письменники виховують в читачі почуття безкорисливого бачення краси. Ця збірка почуттів починається зі спогляданням красивого в природі, з уміння бачити і чути красиве; вона включає в себе мудрі уроки розуміння людської вірності, відданості, прихильності, обов’язку, відповідальності, патріотизму, любові до Батьківщини. 



Не може по-справжньому бути безкорисливо закоханим у красу той, хто не перестраждав, хто не збагнув краси материнської душі, що мовчки схилилася над могилою сина. Справжня краса невіддільна від скромності й гідності. Краса немов розкриває очі на світ. Погане, потворне, непомітне протягом тривалого часу у світлі краси стає раптом нестерпним. Зло і потворність витісняються красою.



  Яка красива гілочка верби чи ялиночка в снігу?..

   Від нас матерів, батьків, бібліотекарів, які на кожному кроці доторкуються до чуйного, відкритого серця маленької дитини, відвідувача бібліотеки, величезною мірою залежить, щоб вона стала мислителем, який розуміє і переживає велике людське право на життя, щастя радість, красу. 

  Наші діти – мають право на життя! 

  Заслуговують на чисту  красу природи. Адже, через прекрасне в природі формується прекрасне в людині. Ця сфера духовного життя потребує великого такту, глибокої поваги людської, права на щастя. Дуже цінно дорожити красою, радістю життям. Долучаючи читачів до  проекту, осмислюємо складність світу людського, бібліотекар дбає про розвиток почуття проникливості, пробудженості очей совісті . Перед читачами відкривається картина людського життя. Бібліотекар допомагає своїм читачам яскраво осмислити те, що вимальовується у їхній свідомості. Через реалізацію проекту збуджується думка і почуття, одне з найскладніших завдань.

  Бо без прекрасного й краси немає життя і щастя на землі.










 Вашій увазі уривки з твору, де описана краса природи:




 

ОЛЕСЬ ГОНЧАР

Красива наша Україна під ясними зорями. Ось ясніють-світяться аж під небесами храми-собори, а стежки-дороги пролягають до них із українських просторів як живильні артерії національного духу... Глибинними плесами синіють тихі води, а в їхні свічада задивилося небо, і зорі пʼють водицю з чистих джерел... Стоять у полях тополі; вони як люди люблять волю і бережуть рідний край, показують світові свої дужі рівні постави, мов несхитна сторожа, надвечірʼям мріють удалині струнким дівочим станом, а на світанку колишуть на верховітті сонце і котять його з краю неба, що сяє, аж горить, на недосяжний небесний пруг, то палають золотом, мов високі-високі свічки, що єднають небо і землю в предивному храмі природи... Нуртує лицарська сила в жилах кремезних дубів, що ростуть-виростають із Гетьманщини і вічну думу думають про народ свій і його велич світову... Біліють селянські хати, вищі од усіх палаців, біленькі хати — колиски української нації, а над ними летять лелеки — летять з вічності під зорями і звивають гнізда на хатах, де витає Божа благодать... Минають весни, літа, осені і зими, пливуть над землею віки, а життя продовжується, у гніздах народжуються пташенята, а в оселях — діти, і козацькому роду нема переводу, і світ вічний, “і нема тому спочину, і краю немає!”

 


ЗА МОТИВАМИ СТАТТІ ЯРЕМИ ГОЯНА “ДУМА ПРО УКРАЇНУ”

Мати вроди, красо світовая! Де ти береш такі пишні барви, кольори блискучі? Який митець, якою талановитою рукою наложив їх на тебе так густо та рівно, так втішно та мило і покрив зверху чарівним світом, наче золототканим серпанком? Ой ви, малярі, на весь світ славетні! не мені вашу палітру й краски, пензлі й полотна! Я буду малювати тебе, цяточко небесного раю, невеличка крихітко краси світової!.. І ви, кобзарі голосні, співаки пророчого слова! Дайте мені того живого вогню, що ним ви пропікаєте людські душі, чаруєте серце й здіймаєте цілий рій думок та гадок, цілу вервечку пишних мрій у заклопотаній голові людській! Бо не моїм слабким голосом виявити мирові про той закуток щастя, де краса світова побраталася з тихим спокоєм, де чарівна врода заручилася з незвичайним дивом!… Краю мій! Родино моя! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків, багато розлилося сліз та горя, посіялося кісток та крові; та не занехаяло це твоєї пишної краси, твого безмірного достатку.  Це гнів на тебе Божий? Чи кара за чужі гріхи?… Годі! Не згадуймо про людей, про їх діла і заміри! На лоні матері нашої природи відпочинемо ми наболілим серцем…

 


УРИВОК ІЗ ТВОРУ ПАНАСА МИРНОГО “СЕРЕД СТЕПІВ”

Споконвіку повита родимою красою і ласкавим шевченківським словом, пишалася українська природа — пречудове планетарне диво. Стоїш зачарований цим дивом, і по-новому світяться в душі з дитинства знані і не раз декламовані слова та вимальовують перед зором ясновидну сонячну фреску — краєвид України:
Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!

Мені здається, що я не бачив кращого портрета України, де ясніє красою все, чим багата наша земля. І вічна ця небесно-земна природа — як і Богом дана Україна...
Велика радість — почути величну симфонію рідної мови про свою землю, виспівану словом української літератури. Прислухаймося уважно до її пісенного плину, вловімо найтонші тональності звуків, пізнаймо чари слова — і побачимо в його казковій мелодиці сонячні барви і красу природи отчого краю...

 



ЗА МОТИВАМИ СТАТТІ ЯРЕМИ ГОЯНА “ДУМА ПРО УКРАЇНУ”

Величною піснею, як велична воля, відкривається “Кобзар” образом і символом нескореного Дніпра — духовної артерії нації:
Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Чуємо в надрах слова могутню потугу і силу розтривоженої природи, стогін велетня Дніпра під ударами вітру-вітровіння, і ревище хвиль на скелях-порогах, і вільні ритми розкутої строфи, і гранітні акорди визволеної стихії, і велич Дніпра-ріки як символу народу, в духовних глибинах якого нуртує-гуде сила, що будь-якої миті може вибухнути бурею, народу з відкритою душею, як відкриті склади цього спраглого волі віршика і відкрита в музичній чистоті і красі українська мова, як відкрита світові душа українців.

Рекомендуємо:

/Files/images/knigi/priroda/На тихі.jpegНа тихі води, на ясні зорі: Краса природи в українській літературі.

До збірки увійшли кращі зразки класичної та сучасної літератури - вірші, оповідання, уривки з поем, романів та повістей, казки - про мальовничу й розмаїту природу рідного краю, про тісний взаємозв'язок людини з природою..











/Files/images/knigi/priroda/Лауреати.jpeg
Мовчун А., Мовчун Л. Лауреати премії ім. Лесі Українки дітям/ А. Мовчун, Л. Мовчун. 

Он повзе мурашка,
Ось хлюпоче річка.
Не ламай ромашку,
Не топчи травичку.
В зелені діброва,
В китицях калина,
Глянь, яка чудова
Наша Україна!
Журавлі над лугом
Линуть рівним клином.
Будь природі другом,
Будь природі сином.
Знай-бо, це не мода,
Це життя потреба.
Нас віта природа
Чистим синім небом..

...................Анатолій КАМІНЧУК

В українській літературі для дітей почесну вершину займають твори, відзначені літературною премією ім. Лесі Українки. Починаючи з дня заснування цієї нагороди, її лауреатами стали (до 2012 року) 54 письменники. Чимало з них у своїх творах оспівують красу природи, любов до всього живого. Як сорока-мати перевиховала найменшого ледачого синочка?Чому Кося Вухань не хотів іти до школи?Що дивовижного можна побачити на городі, в полі, в лісі?Що розповів бобер сові?На ці та інші запитання ви знайдете відповідь у представленій книзі.





/Files/images/knigi/priroda/Суворова.jpeg
"Раз, два, три! Природо, оживи!".

Веселі пригоди різноманітних квітів, дерев і трав неймовірно захопливі.

Сьогодні відкрито тобі таємницю:
У світі звичайних речей не буває.
Хто вірить у диво, живе як годиться,
Природи цікавинки легко пізнає.
Навіщо ялинці колючки-листочки?
Чому капелюх мухомора яскравий?
Де Сонце шукає маленьких синочків?
Які у хмаринок веселі забави?
Хто любить читати - торкається дива,
У казці знаходить потрібні підказки.
Зростай до людей і природи дбайливим,
Даруй всім навколо підтримку та ласку!

....................Людмила СУВОРОВА

Дивовижна колекція історій із життя рослин розкриє найбільші таємниці природи.

/Files/images/knigi/priroda/vid zumu.jpg
"Від зими до зими"

Багато незвичайного і повчального відбувається у світі природи від зими і до зими. Зима торохкотить на гуркотливому возі, вбирається у червоні черевички зозулька, відлітає у вирій осіннє листя, а зелена жабка журиться, що вона так і не встигла пожовтіти до осені. Побачити красу природи уважними очима талановитих українських поетів: Лесі Українки, О. Олеся, Л. Костенко, П. Воронька та ін. допоможе маленьким читачам ця книга. 
Триває робота над проектом: «Через прекрасне в природі до прекрасного в людині!»