понеділок, 17 травня 2021 р.

"І все, що я писав, мене боліло" ВАСИЛЬ СТЕФАНИК

 

                                         
                                                                          

До 150-річчя з Дня народження В. Стефаника)

«Євгенія Бачинська – частка  його серця!»

Євгенія Бачинська, дівчина із покутського роду. Любов’ю її життя: так, був саме він – Василь Стефаник . Візит  Василя Стефаника до друга Левка Бачинського, брата Євгенії став  поштовхом, незміримою любов’ю,  злиттям двох сердець.

Дівчина в образі  письменника Василя Семеновича Стефаника побачила красу, молодість і відчула щось рідне, близьке, відчула тягу і любов.

Про нього  говорили різне , казали , що навіть на його роду лежить прокляття.

Письменник і дівчина зблизились, здружились.

А на відстані  у думках  він звертався  до Євгеніїї.

« Моя дорога Генцю, моя чічко, якбис знала як я Тебе люблю! Ми незадовго підемо під вінець, моя королево, бо нема мені життя без Тебе.»

 Ніхто не знав, ні брат,  ні тато ,ні мама, що вона думала про нього : « ізгадай мене мій миленький  два рази на днину»,- говорила вона, деколи пручалась своїм думкам, але вони сильніші, вони знесилювали душу , пили її кров немов кровопивці, і вона бідна не знала , що її робити.

 

Одна сторона Василя  світла, а інша заманює дівчину і тішить своє самолюбство, що його люблять. Таким чином  він  заповнив порожнечу в своїй  душі і запевнив себе , що існує людина, якій потрібен, яка  зігріє любов’ю…

Кохання Євгенії до Василя Стефаника доводимо її до безуму.

 Вона встає і засипає з його іменем на вустах.

 

- Любиш

- Люблю

- Ненавидиш

- Так

- Хочеш щось змінити?

-Пізно.

 

Іде Євгенія до ворожки.

-  Слава Ісусу Докіє.

(Бабця глянула)

- А чи любит?

-  Любит,

-  Любит,

- А приїде?

- Приїде,

- Приїде.

 Коли   Євгенія зачиняє в бабці двері, стара довго молиться перед образами, щоб відвернути лихо.

 

Євгенія для Василя Стефаника була частинкою серця. Він також її любив і в  листах до брата писав:

« Я не рішучий, тому що люблю,

Я не чесний, тому що люблю,

Я  не приїхав, тому що люблю»

 

І все здавалося її , що вона його цілує, хотіла  зацілувати , запестити, мій Василечку, моя чічко, дорога і далека, і в думках цілує його… і лягає в мріях до нього на широке шлюбне ложе, устелене червоними, як кров трояндами…

 

 Сумуючи, закривалась в підвалі, де важко захворіла, Так і померла біла лебедиця.

 

У старості Василь Семенович Стефаник напише - « Євгенія Бачинська – моя біла любов», а потім виправить моя перша любов.

 Хочу завершити цитатою із вірша Станіслава Вишенського:

«Перснями із пальців старечих,

Кільцюватиму райських пташок,

Молодого вогню безконечник,

        На  могилу удару зійшов»

🌹🌹🌹



Немає коментарів:

Дописати коментар