«Щоб жити
потрібно Сонце…»
Г.К. Андерсен
Ранок. Відчиняєш віконце і сонячні промінчики
освічують кімнату.
Добре, що
сяє Сонечко… Воно не тільки світить , а й ніжно гріє. Це небесне світило немов
хризантеми,
що розкривають свої пелюстки-промінці. Високо у небі світить ця
чарівна велика квітка із золотими пелюстками, засинає уночі схилившись за
обрій, тільки-но сходить ранкова зоря, пелюстки,світлі сонячні теплі промені
розливаються по небу.
Радіє
малеча, вітають:
-
Добрий
день, Сонечко, ми так тебе чекали!
Золота
небесна тарілочка піднімається дедалі вище і вище, пливе по небу. Прекрасні
квіти – друзі Сонця, повертають свої голівки до нього, де воно сходить і разом
із промінчиками розкриваються, вдихнувши теплий аромат, а вночі засинають , і
сняться їм ранкові зорі. Такі сонячні ранки у нас на Україні. Коли пливе
хмаринка на синьому небі, а після дощику за допомогою золотого проміння,
з’являється
яскрава веселка.
Шелест трав висушених сонцем, світле небо, поля дозрілої на
сонці пшениці – це моя Україна.
Наша бібліотека теж сонячна, маленькі наші
читачі відпочивали і розмовляли яке ж прекрасне Сонечко,читаючи вірші.
"Нас сонечко стрічає"
Нас сонечко стрічає,
У літечко біжить.
Теплом всіх пригощає,
Струмочком дзюркотить.
І ми радієм разом
Яскравій цій порі.
Багато друзів літо
Приносить дітворі.
Сплітаємо віночок
Із сміху і пісень.
Із друзями проводимо
Ми кожен літній день.
Нас сонечко чарує,
Дарує нам дива.
Яка весела, радісна,
Чудова ця пора!
Я всміхаюсь сонечку:
— Здрастуй, золоте!
Я всміхаюсь квітоньці,
Хай вона цвіте!
