пʼятницю, 17 березня 2023 р.

"ЛІНА КОСТЕНКО!"

 


  Ліна Костенко – королева української поезії. Вона не схожа на інших,мужній її помах пера,вона неначе лицар в срібних шатах. Її поезія носить глибокий зміст, критикована  та переслідувана  колишньою владою за «аполітичність», виступала за право захисту митців.


   У 1977р. вийшла збірка її віршів «Над берегами вічної ріки», яка стала однією з найзнаковіших поетичних книжок в українській літературі. За спеціальною постановою Президії Спілки письменників України побачив світ історичний роман у віршах «Маруся Чурай».



  За висловом В. Базилевського: « Творчість Ліни Костенко – приклад шляхетного служіння поезії. І докір тим, хто свою іскру Божу послідовно глушив марнослів’ям кон’юктури».




  Філософічно – афористична поезія Ліни Костенко пронизана трагічним світовідчуттям і проекційним історизмом мислення. Завдяки аристократичній простоті вислову навіть найкоротша мініатюра стає самодостатнім поетичним твором. Вражає всеохопна тематика поезії Ліни Костенко: від високої любовної лірики, української і світової історії – до спорту і актуального сьогодення.


  Мандруючи поезією Ліни Костенко, можна заблукати в невідомих краях,пропахти вітрами далеких фіордів, відчути вугільний пил портів та зелений, вогкий мул.

  Письменниця неначе молода королева в якої в долонях квіти, а ці квіти, то її поезія. Саме так , адже заворожує і манить, пахне п’янко, передає любов.




Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю


А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.

У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!






Немає коментарів:

Дописати коментар